( Харитя – матері )
Поле наше велике,
жито на полі високе,
піднялося вище хмар
і до землі похилило голови тяжкі.
Стоїть наше жито од обрію до небокраю
золотими веселками,
ще й залізними.
Жати його не пережати
за все життя часу не вистачить
нічного ні денного.
Буде в нас із вами,
матусю моя,
взимку хліба доволі,
хліба й до хліба:
а на різдво ми дванадцять зготуємо страв
і на порозі сніжному станемо –
батька виглядати.
І прийде.
- Попереднє в дужках: традиційна форма азійської поезії? Вкрадене з "Бібліотеки всесвітньої літератури".
