Він відчував від неї небезпеку.
Вона була, немов страшенне полум'я.
В той літній день була жахлива спека.
Його ще з ранку щось занепокоїло.
Він відчував від неї щось фатальне,
Коли сміялась, дивлячись, прям в очі.
Така яскрава, щира, та незламна,
Вона з'являлась сонцем серед ночі.
Буває сяде поруч, біля ліжка.
І він дивився на її обличчя.
Вона не жінка. Ні, вона є кішка.
Яка не завжди прийде, коли кличуть.
Бувало так, вона кудись зникала.
Та він не знав, де її шукати.
На всі питання стриманно мовчала.
І врешті-решт він перестав питати.
Її байдужість так його лякала,
Але ця посмішка! В ній була надія!
Вона, чомусь своє в собі тримала.
Він відчував., але вже був бессилий.
Він відчував, як той вогонь згорає...
Вона самотня, кішка сіроока...
І вирішив, що буде так, як має.
Він поринав у неї крок за кроком.
Він засинав, бо знав, що вона прийде.
І ляже поруч, наче й не зникала.
Його любов... Колись щось з цього вийде.
Що з неї візьмеш? Кішка заблукала...
