– Мила Єво, скажи мені те, що сказати не встигла –
твої несказані репліки обернулися в зливу,
відчуваю, як між ребрами сік набирає трава,
наче з мерця проростає.
Єво, скажи ті слова.
Просто доснися мені, мій обірваний майже не сон,
у оповідях химерних постав останню із ком.
Мила Єво, віддай мені кисень, що взяла у борг і
мої запасні ключі, плани, колеса, аорти...
Не кидай в моє серце монет, немов у фонтани
міст, які сяють на картах і манять,
мовби шепочуть на вушко: "Вернися, тут було гарно".
Єво, ти ліпше до біса спали усі карти.
На подвір'ї будинку, що п’яно вгорнувся у плющ,
викопай й викинь останній трояндовий кущ,
поскладай п’ятигранно ребра дерев, що могли б рости,
облий їх соляркою, підпали і пали листи,
фотографії, марки, краватки, малюнки, сповіді –
не залиш ані грама на трапезу споминам.
І тоді, мила Єво, коли сам опинюся на грані,
а твої ліки-згадки виріжуть з евакуаційних планів,
коли ти дивитимешся на мене і уже нічого не зможеш згадати,
наче один брат-близнюк, що дізнався про іншого брата,
відчуватимеш спокій і дежавю – лиш миттєво,
і хочеш чи ні – не станеш вже моїм демоном.
Уже не схилятимешся понад вухом – смішна і невчасна,
уже не ділитимеш з прикрістю мої нещастя,
плестимеш браслети з трави комусь відчайдушно іншому;
між ребрами всохне трава й загниватиме віршами.
А я житиму так, як живуть собі мирно мільярди:
свою жінку візьму в бою і програю в карти,
палитиму через мундштук і носитиму фраки,
перетинатиму подвійну суцільну й верещатиму матом.
Але знаєш, Єво, послухай, ти ж мусиш знати –
мені буде паскудно без тебе у цих кімнатах,
але з тобою ще гірше, прости за правду.
Я готовий зміняти тебе і життя нетверезого барда
на тишу, на шелест вогнів присмеркового міста.
Та перш, ніж остання прогнила дошка між нами трісне,
Скажи мені, Єво, те, що не встигла сказати тоді,
Як колола зіницями насмерть м’які грудини морів.
/
Але Єви вже з рік нема, її речі не зібрані,
її смс-ки не стерті, джинси не зіпрані,
на килимі де-не-де зміїться її волосся
і якщо добре слухати – чутно слід її ступень босих.
І навіть якщо він збереться на силі й таки доживе до весни,
переконає себе алкоголем, що все це – лише наснилося,
у стінках судин його Єва солодко спить
і уже не прокинеться.
22.8.2015р,
Пнівне.
ID:
602019
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.08.2015 16:04:56
© дата внесення змiн: 25.08.2015 16:04:56
автор: Лань.
Вкажіть причину вашої скарги
|
