Мов тісто перестояне, спекота
Осілася. І серпень на Ілька
Вже навіть сонце пробує на дотик,
Неначе спілу диню на грядках.
Це в полудень, як зводиться навшпиньки
І тягнеться руками у зеніт,
Аби додати небу трохи синьки,
Бо вицвіло. На степ у полині
Скидається. Та й на землі прочахла
Яскравість, ніби врода в сорок літ.
А треба ж, щоб цвіла і навіть пахла!
Щоб юності угадувався слід.
І серпень тут і там ховає вади –
Лакує зелень кучерів дощем,
Дарує пишним яблуням помаду,
Щоб літо захищало свою владу
Червоногубо ще, іще, іще!
