Я намалюю вам війну,
Не з боку, а з середини…
Не з фільмів гамірно-дурну,
А ту, яку не згледіли.
Бійцям війна іде ногами –
Окопи, тиснява, багнюка,
Листи до дівчини, до мами,
Що тут стріля ота падлюка…
Комбат і взводний – найрідніші -
У них в руках твоє життя,
А спогади - лиш наймиліші
І роздуми, і каяття…
Все що зробив – як на долоні:
Як ріс, навчався, з ким дружив,
Всі прорахунки, дні солоні,
Про те, кому щось завинив.
Душа чистішає і люди
Війна – могутній автоклав,
Як в переддень страшного суду,
Погане, добре – все згадав.
Коли закінчиться війна,
Ті, що пройшли її горнило,
За смерть питатимуть сповна –
У них уже своє мірило!
У офіцерів і комбатів
Теж є багато запитань
Не про харчі та кількість танків,
А де та грань – де правди грань?
Хто заробив на цій війні?
Хто розпочав і хто підтримав?
Життя дітей - своїх синів,
Життя Донбасу, доля Криму?
Хто має за все це відповідати,
Хто заслужив пекельні муки?
Бо якщо зараз не спитати –
Знов розпочнуть війну падлюки.
Питань багато…
Відповідь одна –
Іде війна.
Йде поки що війна.