Сьогодні зазвучить моя осанна
Порі осінній золотій, жаданій,
Дощу магічному і прохолоді ранній -
Цілющої води ковток останній…
Осінній дощ, прийми моє вітання,
Тобі завжди я рада на світанні,
При світлі дня, в міцних обіймах ночі -
Завжди твій дотик лагідно лоскоче…
Вікно відкритим на ніч залишаю,
Тебе, немов коханого, чекаю,
І ти біжиш, як три хреста алюром,
Коли в моєму серці тінь зажури…
Буваєш тихим, лагідним та ніжним,
І заколисуєш мій сум капіжно.
Люблю тебе, коли такий примхливий,
Не просто дощ, а хлющить з неба злива…
Хоча не всі у захваті й щасливі,
Для мене дощ - це справжнє диво!
Мелодії дощу бувають різні -
Спокійні, тихі, голосні та грізні…
Коли співаєш тихо а капела,
Тобі радіють і міста, і села,
Але буває в просторі небеснім
Керує грім оркестром, як маестро…
Спочатку какофонія, стакато,
На зміну форте - змішане легато,
А у фіналі в небі сонце сяє,
Осінній дощ за обрієм зникає…
І замовкають хмари-музиканти,
Блищать на сонці краплі-діаманти,
Ці ноти дощові - то подарунок,
Вода живильна, унікальний трунок...
дуже красиво написали про дощ! а я в своїй любові до дощу не постійна
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любила дощ ще з дитинства. Коли були сильні зливи, то недалеко від нашого дому на березі, прямо на траві збиралося стільки води, що діти там купалися! Коли дощ був літній, теплий, то ми бігали по калюжах, кружляли, ловили краплі дощу руками... А особливо любила слухати дощ, лежачи на горищі у скошеній духмяній траві і писати дитячі вірші...
а я в своїй любові до дощу не постійна 
