Холодний ранок. Річка вкрита ледь помітним льодом.
Крижинки холоду поколюють в легенях.
Важкий, ще сонний подих. Листя в паморозі під ногами стогне.
Реве десь тінь, крізь хмари рветься світло.
Із рота виривається гарячий холод.
Нога ступає в прірву сьогодення, і закриваються на правду очі.
Ще мить, і він попросить ночі... Ще мить і закричить у повні груди...
Як хочеться заснути знову, коли у кольорах немає більш натхнення.
Він впаде, підведеться, стане на коліна,
Попросить господа пожити або вмерти.
Він зламаний, немає тут йому прощення,
Приречений все проживати знову.
Ці подихи і безнадію сьогодення.
