Ти звикай, що ніколи не стане черствим,
він про себе обов’язково нагадає,
твій забутий вночі спогад.
Спокійно, біля дверей розводячи
багаття тепла, відганяючи
тліючу вологу.
Все повернеться.
Пройде по колу пам’яті рухами
повільними але сміливо.
Як переливаються багряні листя
від осіннього сонця, так зійде веселка
над тобою дивовижно грайлива.
Ти навмисне відганяєш від себе
жовтогарячі пасма ніжності
і не заспокоїшся ніяк.
Коли побачиш в краплях дощу минуле,
запам’ятай тим спогадом буду я.
