Вона буває метушлива, з нервовим сміхом недоречним,
книжок роками не читає і не вжива розумних слів,
а чоловік її на людях-- в манерах вишукано-гречний,
із бурштиновими очима з темно-палких жіночих снів.
Вона завжди в життєвій прозі—чи у дворі, чи на городі;
час розмежований натроє—вечеря, снідання, обід...
Невпинно рухаються крила, в завзятті юному пророслі
у ті роки, як прокладали вони у парі перший слід.
Її би можна пожаліти--але сміється вона вголос,
біжить, розхитуючи кладку, понад обмани і роки;
і так заведено між ними--усе, що мужем розкололось,
їй треба склеювать довіку, що Божий день, у дві руки.
Вона живе, неначе пісня, земного й вічного на стику,
в кишенях бляклого халату—прощення й вірності ключі.
І я чомусь її згадала під звук схвильованого крику
гусей, що клином розщепили небесну сферу уночі.
Вікторія Торон
Про долю дружини письменника і ставлення до неї оточення чудово писав Моем у романі "Пироги і пиво, або Скелет у шафі". Як раз оце перечитав нещодавно. Який збіг!
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такі збіги бувають, я сама їх мала кілька разів у житті. І як Ви встигаєте так багато читати?