Ти стоїш на перехресті доріг,
як в квітучому віночку, дівчина –
така гарна, що жалітися гріх…
Чом засмучена, моя Україна?
Чом розгублені так очі твої –
щось шукаєш, чи на когось чекаєш?
Там, за обрієм – чужії краї,
нащо звідти допомогу гукаєш?
Там, за обрієм – сусіди й брати,
в них – свої – і солов’ї, і турботи…
Чом нудьгуєш, наче від самоти –
чи тобі не вистачає роботи?
Так здається, наче лячно тобі,
що господаркою стала у хаті,
що вночі гуляє вітер в трубі,
а в куточках – дідухи волохаті.
В своїм домі не шукай ворогів,
не розплескуй час дарма на події ,
не молися до поганських богів –
є Ісус, а в Нім – любов і надії!
До лиця, хіба, настав тобі гнів,
чи-то бідкання на власну недолю?
Маєш все – красу, простори ланів,
Розум маєш і наснагу, і волю.
І доросла вже, хоча й молода –
досить в остраху тулитись узбіччя,
пружна стала твоя вільна хода,
то ж тобі – і свіжий вітер в обличчя!
(25.08.2013)
