Слухай... Дотики губної помади,
Перемішані цифри клавішні.
Я так мало знаю, щоб щось казати!
І думки мої тихі, ранішні.
Та максимально хочеться вирватись,
Бо всі поверхні - це глиби льоду.
Хто вільний, звісно, не буде ділитись
Мармуровим цвітінням польоту.
Хто вбитий, знаю, захоче ще встати,
А я, мабуть, і живим не піду,
Усе що я маю - тебе - відраду,
І трохи - каплі - в руці сузір'я.
Кишенні з вітром, свідомість зболену,
Налиту чимось накшталт морського...
Хотів би ніжну і неоголену
І в грамах навіть глибинно свого.
