|
Я птахою злечу,
Тихенько на узлісся,
Аби повз ти пронісся,
Легеньким вітерцем.
Всього́ іще навчусь,
Того, чого ти любиш,
Чекаючи, що будеш,
Любити хоч слівцем.
Я краплею впаду,
У зливі розчинюся,
Й ріками розіллюся,
Об ві́кна і шибки́.
До тебе ще прийду́,
І буду стукать в двері,
Як кров моїх артерій.
Звернуся в кулаки.
І сонцем в небесах,
За обрій з хмар я вийду,
І попри ноти встиду,
Тобі я покажусь.
Засяю я в очах,
Твоїх, як барв блакиті,
Що морем рясно змиті,
В волошок мережу́,
Погляну тихо. Любо!
Глядіть і бачить в них,
Чуття ознак німих,
Й любові щастя миті.
Щасливі миті й згубні,
Майнуть в твоїх очах,
Що світять по ночах,
На шля́хи нерозкриті.
І, наче сновида́,
Шугать повз тебе буду,
Й ніколи не забуду,
Твій п'я́нкий аромат.
Це сон усе? Шкода́.
Злетіла би я птахом,
Щоб крил одним пома́хом,
Минуть твоїх кімнат,
В дорозі до кохання;
Тихенько промайнути,
Із краплею покути,
У тебе на виду́.
Із вечора до рання,
Про тебе лиш гадаю,
Кохаю, не кохаю,
Вже й правди не знайду.
Лише тихенько скажу,
Свої жаги й бажання,
Уперше і востаннє,
Тобі буду казать.
Посеред моря, з сажі
Я чайкою вбернуся,
І тихо лиш всміхнуся,
Та сльози побіжать,
Покотяться лавини,
Щоками із рум'янцем.
Ти був мені коханцем,
По суті, був ніким.
З очима, як в дитини,
Ще будучи дурною,
Наївно молодою,
З характером палким,
Об граблі спотикнуся,
Впаду стиха на землю,
Гукатиму. Даремно.
Мене не чуєш ти.
Дощами розіллюся,
Й по сірих дертих стінах,
Буду́, як по вітринах,
Струмками лиш текти.
Злетіла би у небо,
Маленьким білим птахом,
Щоб крил одним пома́хом,
Поблизу тебе буть.
Нічого більш не треба,
Я більше й не просила.
Та вже й тепер несила,
Долать цю довгу путь.
Лети собі далеко,
Шукай свою єдину,
Кохану ту дівчи́ну,
Що щастя дасть тобі.
А я вбернусь в лелеку,
Летітиму на південь,
У хмар високий рівень,
Шугати по землі...
ID:
621916
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 17.11.2015 23:01:32
© дата внесення змiн: 17.11.2015 23:01:32
автор: Іванна Западенська
Вкажіть причину вашої скарги
|