Вечір І.
День догорає,
Захід палає,
І сонечко ясне
Жаринкою гасне.
Вечір свiй стяг,
Над полем простяг.
Хмарки голубiї
На обрії стали.
Гори чорніють,
Неначе зi сталi.
Глибшає вечір...
Сиза імла
Серпанком безпечно
На обрій лягла,
Неначе на скло.
І наше село
Заснуло в цю мить -
Ніхто не шумить...
1 травня, 2000р.
Вечір ІІ.
Закотилося сонце за гори,
Прохолодний вітрець повіва.
І село переміниться скоро,
Його вечір імлою вкрива.
І хмарки, мов на скло налягають,
Як чудово дивитись на них,
Як пливуть вони по небокраю,
І вітрець синьоокий затих.
Рожевіє імла, мов серпанок,
У красi бездоганнiй своїй.
Мені вечір миліший за ранок,
Таємниць він багато таїть.
Та в селі нашім вид зовсім інший,
І здається, що це уві сні...
І тому сизий вечір миліший,
Схвилював він всю душу мені.
2 травня, 2000р.
Вечір ІІІ.
Бузкові хмари закривають
Півнеба над селом.
Зірки ліниво виглядають,
Шумить вітрець крилом.
О, синій вечір, ти мені
Розхвилював всю душу!
Чому, як гаснуть білі дні,
Тебе любити мушу?
Чому твої хмарки, мов плями,
Люблю, як і колись?
«Бо після праці вечорами
Відпочиваєш!» - Вись
Мені сказала. Небо тихо
Хмарками затяглось.
І став приймать я: радість, лихо,
Щоб без гріхів жилось...
3 травня, 2000р.
________
ID:
623319
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 23.11.2015 14:08:32
© дата внесення змiн: 18.05.2017 19:52:22
автор: Вадим Ферзь
Вкажіть причину вашої скарги
|
