Від відчаю ховаю очі
Несу тобі обшарпані буклети
Можливо й справді досить
Обвішувати стіни у твої портрети?
Забиту голубку ніхто не величає,
Не складає надгробних епітафій.
Босяком по склу знаєш як...
Казав забутий нами граф Промклафій.
Лілеї ніжної не варто дарувати-
При зустрічі дивись мені в дзеркАла.
Я як любила, як ...Я знала
Даремно твоє ймення величала.
Хочеш, я стану камінчиком
Ти будеш по мені ходити.
Хочеш ,стану променем
Тепло буду в собі носити.
А хочеш ,буду книжкою
Дозволю себе пізнавати.
Я можу бути і чайником
Тепло тобі дарувати.
Я вилізу на вершинку
І стрибну,як ти попросиш.
Я втримаю волосинку
Щоб ти був поряд ,як осінь.
Я вихором пронесуся
Зірву для тебе всі квіти
Я підійму каміння,надірвуся.
А ти будеш животіти..
Хочеш,я буду оленем
Врятую тебе від стрілянини.
А потім пронесуся з оловом
Біля серця буду висіти.
Я стану твоїм оберегом,
Триматиму кулі ворожі.
Щоб ти міг спокійно спати,
Я буду завжди на сторожі.
А хочеш,я стану Хельгою,
Вдягнуся у стародавні шати.
Завоюю підлих древлянців
Аби твою любов ніжну мати.
Ти хочеш, я добре бачу,
Щоб поряд була з тобою.
Чекай...Я вже зовсім близько...
Забери мене на пошті весною!
