Мигтять в зимовім небі зоряні Плеяди,
В сузір’я переселені богами.
І сплять, укутані поліськими снігами,
Переселенки із Донецька, три троянди.
Одна не вкоренилась, і всихає гілка,
Місцевою недугою уражена.
Її уже у цвіт не поцілує бджілка,
В який вона щорік була наряджена.
Хазяйка, її дітки, також залишились...
Прийшло на Схід країни лихоліття.
Те, що приносить смерть, якого всі страшились.
Яке, і від троянд, лишає тільки віття.
Вона надіється почути добрі вісті,
Багато днів її пронизує скорбота.
Там її дім, в, назавжди, ріднім місті,
Її коханий, друзі і робота.
І часто сняться їй проспекти неозорі
В освітленні святковім з чепурних гірлянд.
А в небі літнім мерехтливі зорі,
У диво-місті, де росте мільйон троянд...
Березень, 2016
