Я з вдячністю згадую роки прожиті з моїм дідом.
Особливо роки мого подружнього життя після весілля і до розлучення цей період склав 11 з половиною років.
Тепер порівнюючи його і себе я бачу велич його подружнього життя,і свою убогість.
Він прожив з бабушкою все своє життя,народивши і виростивши дочку і четверо синів.
Моя мама 1922 р. народження виростила двох синів і дочку,я старший 1946р.,сестра на 8 р. менша та брат на10 р. менший.
В моїй родині двоє дітей син та донька,а мріялося про найменше з футбольну команду,але не судилося.
Бабушка в молодості була красивою,а дід рижий та поганий зі скаліченою рукою у другій світовій війні,а у першій кавалер георгійського креста.
Бувало запитую бабушку:ба, за що ти покохала діда? Вона трохи помовчить,а тоді говорить:
В нього був кінь і гроші.
Де взявся кінь і гроші дід розповів згодом.
Йшла перша світова війна росії з германією і звісно у 1916р. він був її учасником.
Керуючи парою добрих німецьких коней,вже нагороджений за відвагу,був візником у полковника.
Розгорілось повстання від війни,офіцерів постріляли свої солдати і пішли по домівках.
Важка дорога діда була додому з кіньми,коней відбирали білі і красні і всі інші.Одного дід продав-другому відрізав пів язика немов йому в бою відбило.Так став мій дід із бідного середняком,а для моеї бабусі багатим нареченим.
Я з вдячністью згадую своє дитинство,коли після війни мої батько і мати жили у діда.
В маленькому домі збудованому у війну навколо печі,бо дім німці спалили і жалкую що не маю відомостей як його будували і хто,бо старший син діда був призваний німцями у війська СД,а дід повернувся з війни інвалідом із скаліченою рукою,але
часто мені вчувається його голос вранці він кричить,як виганяють корову пасти:
Льонька,не забувай тобі незабаром 16ть і щоб я тебе більше в своему дворі не бачив!
Це був найменший із 37 р.,це була проста наука але дуже дієва і потужна,він вивчився на майстра будівлі дахів,потім коли зіграли свайбу Івану і стали будувати дім йому, вивіряли як він освоїв науку,але це було потім,а після звільнення від німців. Івана та Сашка забрали на Донбас добувати вугілля.Дід називав Сашка-Шурком,він так і залишився на Донбасі на вік свій працювати і похований по старості там за Макеєвкою, Ханжоновка.
Іван 4 рази тікав з Донбасу,3 рази повертали,але за 4м вже залишився дома.
Всі свайби Іван відігравав зі своєю гармошкою і чим більше пьянів,тим дужче йому
гралося.
Там на донбасі залишилася донечка і гірко було йому жити з дружиною яка не дала дітей.Так і сконав від оковитої.
Такий маленький дім і як усі в ньому розміщалися.З війни мама привезла мого батька потім ще й я народився,правда поменшало на Дмитра засудили на 25років,
жінка Катерина зосталась з малою дитиною. Відбув 15 повернувся після амністії
(розібрались що всетаки вони були діти,а німці муштрували з них армію).
Пішов до дружини,незважаючи на відмовини всієї рідні бо вже було дві доньки,
потім нажили ттретю,построяли свій дім але життя не заладилось,знову дружину
біс спіткав,розлучились.
Я з вдячністю згадую науку діда як він мене відводив до школи.
Це сталося в 5му класі,батька поховали а мати сиділа в тюрмі за це.Полотно гідне
єкранізації.
Маму засудили за убивство батька.Закінчилась історія кохання яка почалася на війні.Перед війною мама закінчила медицинські курси медсестри і на самому поча-
тку була призвана на війну, там вони і зустрілись,але про це потім.
Дід з бабою взялися доглянути 3 дітей поки вона повернеться.
Коля був зовсім малим народився 10.04.1956р.,батько загинув 1957р.незадовго піс-
нового року у неділю в день виборів у депутати,його обирали,але не судилося.
Вона прийшла в Горбанівку на дільницю першою і сказала;не голосуйте його вже
немає.
В пятому класі в табелі було записано пропущено днів,їх було білше ніж відвіданих(зазвичай пишуть-пропущено уроків),отож в один із таких днів гуляючи
поза школою в Розсошанському лісі я набрів на діда,вони з сином Дмитром заготовляли дрова.Мене мирно привели додому,дід витяг відро води з колодязя
напилися,дід відвязав ту товсту вірьовку,зробив петлю,накинув мені на шию,затяг-
нув щоб я не вискочив. привязав до велосипеда і з Розсошанців повів до Горбанівки в школу.
В школі йшов урок,але побачивши таку картину маслом у віно всі кинулись дивитись і не всім хватило місця.Отже тому було пропущено днів більше ніж відвіданих.З того часу я став немов вільним слухачем.Марія Василівна класний
керівник запитувала:Володю ти сьогодні на всіх уроках будеш?
Ні Маріе Василівно.тільки на ваших.
Тепер я розумію,що це була любов до вчителя і до її предмета, не кожен вчитель
вміє викликати до себе любов або хочби повагу.
ID:
634461
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 09.01.2016 06:16:26
© дата внесення змiн: 17.01.2016 15:18:53
автор: korjovvd
Вкажіть причину вашої скарги
|