Повернешся, - кажу, - коли втратиш усе,
Нехай Господь веде за плече,
Веде тебе проти куль і снігів,
Ось твій життєпис – я його обнулив,
Як життя обнуляє смерть
Поміж ненароджених і мерців.
Капелан знав, він сам ходив у бої,
Казав: «Перед Господом ми завжди
Свої,
Тому подай мені одну бронебійну
І дві бойові,
Рухаючись попри втрати і чорну зиму:
Зброя врятує тих, хто залишиться на передовій,
Віра врятує тих, хто помиратиме
У тилу».
Що я міг йому відповісти? На те він і капелан:
Страх – це лише можливість подумати
Над життям,
Бо поміж ворогом та укриттям,
Що гнатиме тебе поперед всіх вперед,
Майже углиб,
Напевно, що смерть,
І що повертатиме тебе вцілілим кожного
Разу знов,
Напевно, любов,
Скоріше за все, любов.