11. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Богдана
25.01.2016* 18:40
Коли я зараз фіксую на клавішах компа своє минуле, то фактично за межами цього залишаю багато різних подій, навіть пригод та казусів, бо я розповідаю про головне так, як воно бачиться зараз, з цього дня. Дивно: я у 21 столітті розказую про події, що були у 20 столітті і вони охоплюють мене.
Рік 1978 котився справно і все йшло по накатаному сценарію: мене вовтузили на пласі парт-ніби-чистоти, я справно їздив до дітей в Українку, бачився зі старшими доньками і допомагав Лишенько в усьому. Вона раптом показала себе як сильний боєць. Було враження, що вагітність мобілізувала її, зробила її міцною і непохитною. Вона працювала на основній роботі вправно, пройшла блискуче попередній захист в Інституті, оформлювала все для захисту в Москві, адже тоді тільки в Москві проходили захисти.
Інколи були своєрідні зриви у минуле. Так, пам'ятаю, як одного чудового, сонячного та розхристаного незвичністю дня ми йшли повз Володимирського собору до метро "Університет". Вона була весела і внутрішньо немов світилася добротою. Я був переповнений обережністю до неї, відчував легкість та окриленість. Ми говорили щось про мистецтво. Здається вона розказувала про успіхи її молодшої сестри. Я посміхаючись слухав. І раптом, без будь-якого поводу, вона запитала: "Слухай! А ти брав участь у груповому сексі?"
Враження було таке, що мене вдарили у сонячне сплетіння. Перехопило подих. В очах аж потемніла. Звідкись почув її голос: "Та заспокойся! Я ж пошуткувала".
На кінець року я зробив якусь халтуру, отримав гроші і вирішив виконати обіцянку, яку давав давно старшим донькам, - повезти їх в Карпати. Зустріли Новий рік у мого середнього брата, а потім ми з Лишенько зустрілася з моєю молодшою донькою, з Лесею, і Лишенько розказала їй що треба брати із собою в гори. Адже мала великий досвід походів по Карпатам.
І я повіз доньок в Косів. Там ми провели чудові два тижні.
Коли повернувся до Києва, то мене чекала повістка на засідання міському партії. Вирішив іти. Прийшов. Великий зал і купа таких як я. На сцені за столом з червоною скатертиною судді. Мене визвали десь третім чи четвертим. Сухо була зачитана моя справа. Питання" Що нового у вас?" - "Розлучився. Вчора донька народилася". Головуючий сказав: "Нічого нового. Таким чином..." Він щось почав говорити, але я сказав: "Прошу пробачення!" - і пішов до дверей. І вийшов. Згораючи від сорому за те, що прийшов сюди.
Народжувала Лишенько в 44 роки. Перший раз. Носила дитину складно - був страшний пієлонефрит, проблеми з нирками. Тому нічого дивного, що робили кесаревій розтин. Народилася нормальна дівчинка. назвали Богданою - всім моїм дітям імена завжди давав я. Лишенько зраділа цьому імені, бо для неї донька дійсно була дана Богом. І тут з'ясувалося, що народження дитини дійсно є майже чудо, адже у неї кров має мінус резус, в той час як у мами, як і у мене, резус плюсовий. Таким чином, дитина фактично труїла свою матір під час вагітності. Нам говорили, що взагалі в таких випадках дитина не виживає, чи матір. Не знаю, можливо.
Підійшов час захисту дисертації, треба було їхати до Москви. І Лишенько поїхала, а я залишився з донькою. Через два дні вона подзвонила: треба мати ще планшет, на якому буде показаний приклад впровадження Ландшафтного сценарію в практику. Без цього не буде захисту. І тоді я, колихаючи люльку з дитиною ногою, засів за цей планшет і за добу зробив його. Потім набрав штучної їжі для малої, умовив дружину молодшого брата подивитися за Богданою дві доби, вона погодилася, відвіз дитину до неї з усіма причандалами, благо для цього треба було подолати три квартали, і поїхав до Москви.
Встиг. День ще допомагав Лишенько в усіх дрібних заходах підготовки до захисту, а на наступний день покликав свого друга Давида, який жив та працював у Москві, і разом з ним був на захисті дисертації.
Захист пройшов блискуче - із 14 членів ВАКу тільки 1 проголосував проти, і то, як він признався потім, це зробив заради того, щоб якась киянка не задирала кирпу. Була дана рекомендація не зупинятися, а зразу розроблювати докторську, бо тема Ландшафтного сценарію була дійсно новаторська і цікава.
Мій друг поздоровив нас і тихо на вухо сказав: "Слухай, а вона неймовірно розумна і талановита!"
Я повернувся до Києва, а Лишенько залишилася виконувати всі формальності.
Ми організували святкування вдалого захисту, на якому були колеги з Інституту та її подруги і ніякої рідні.
А через два місяця я прийшов додому і застав Лишенько в сльозах - у доньки почала завалюватися голівка і по діагоналі почали хаотично рухатися рука і нога. І вона кинулася до сестри. Вони разом підняли старі зв'язки і вийшли на Міністра охорони здоров'я. Через три дні ми вже були на прийомі в Охматдиті. Три професорки, найкращі фахівці в галузі. Вони попросили нас вийти із кабінету, залишивши дитину. Через деякий час покликали нас.: "Мама, заберіть дитину і почекайте в коридорі, а ви, батько, залишайтесь".
Я стояв, вони сиділи, але раптом встали і одна з них, напевно головна, сказала мені: "Нам дуже прикро, але ми повинні сказати вам правду: ваша донька в кращому випадку буде олігофреном, але скоріше за все це ідіотизм. У неї серйозні порушення мозкової діяльності. Ми не можемо це сказати матері, то ви знайдіть як це сказати їй."
Сказав. Заспокоював. Тяжко було. Приїхали додому, то вона не відходила від доньки. Потім сказала мені: "Є у мене одна подруга, подзвоню їй!" Подзвонила.
"Треба почекати, вона передзвонить." - "Про що мова" - "Нетрадиційне".
Наступного дня ми чекали її подругу біля одного з парадних в Пасажі. Робили вигляд, що гуляємо з коляскою. От і прийшла ця подруга. Сказала нам: "Я в загальних рисах обмалювала ситуацію. Вас чекають. Майте на увазі: це дуже не проста жінка. Але вона скажіть вам що робити, якщо можна щось зробити. Не сперечайтесь з нею". - "Та ми і не можемо!" - "Це я на всякий випадок кажу!"
Гарна затишна квартира. Господиня в класичному строї темних кольорів. Журнальний столик, на якому чашки для кави та тістечка. Після знайомства господиня сказала: "Роздягніть дитину, тут жарко. І спочатку кава." Під час кави вона уважно роздивлялася нас, потім встала, підійшла і подивилася доньку. Повернулася, сіла в крісло.
"Як бачите, мені багато років. Я пройшла всю війну. Хірург. Коли закінчилася війна, то у мене на руках був поранений та контужений один генерал. Вважалося, що він проживе максимум півроку. Приїхала його дружина і відмовилася від нього. Я взяла його на себе. Він став моїм чоловіком. В Німеччині мені до рук потрапила одна книжка, яка була заборонена у нас. На німецькій мові. Заради того, щоб їх прочитати, я вивчила німецьку. Це книга Кнейпа про водолікування." (Тепер ця книжка стоїть на моїй полці).
Ми мовчали.
"Методами водолікування я протягнула життя чоловіка на 25 років. ми народили двох синів. Але мені не вдалося врятувати молодшого сина, він помер в 20 років від раку. Я с вами чесна."
Ми мовчали.
"Звертаюсь до батька, бо мати не здатна це виконати. Я дам вам рекомендацію. Ви здатні врятувати свою доньку. Але вам прийдеться працювати дуже довго. Скоріше за все роками. Ви згодні?"
"Так. Згодний."
"Тоді я зараз запишу їх. Почекайте."
І я почав рятувати.
Кожний вівторок та четвер в 16:00 я роздягав доньку і загортав її в пелюшку, яка була вологою з кімнатною температурою. Потім товстою байковою пелюшкою. Потім звичайним одіяльцем. Потім одіяльцем з верблюжої шерсті. Потім великою шерстяною жіночою хусткою. Потім Ватним одіялом. Утворювався великий кокон, в якому в глибині було маленьке обличчя дитини. Вона спочатку плакала, але потім засинала. І я чекав 40 хвилин.
Потім розгортав дитину. Тіло її пашіло, воно парувало, а пелюшка, якою вона була обгорнута, мала неприємні пахощі. Шкіра з кожним разом ставала все червонішою і червонішою.
Я швидко обтирав її вологою губкою кімнатної температури, а потім 20 хвилин робив масаж всього тіла. Мені ніхто не показував потрібні рухи, але все було так, як сказала та Жінка,: "Поставиш руки на тільце дитини і вони самі підуть, будуть знати що робити".
В кінці мого масажу дитина знову засинала.
Чотири роки я робив так. Чотири роки, кожний вівторок та четвер я рятував свою дитину. Приблизно через чотири місяці почали проявлятися позитивні результати.
ID:
638812
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.01.2016 17:17:35
© дата внесення змiн: 26.01.2016 17:17:35
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
. Завтра продовжу. Тут ідея з'явилася: от закінчу розповіді, зблокую все в один шмат і спробую десь надрукувати. У тебе нема виходу на видавництво, яке зможе це зробити без плати з боку автора? 
Що було далі?
