Кохана моя.
Квітка незрима чия краса неземна
Чарує, закидає у ріку відчаю,
накидає на плечі шаль смути,
Любові.
Й до болю пронизують вірші твої,
Кохана моя, квітка.
Я щезаю, стікаю як дощ
По краплині з неба і з рук твоїх.
Моє невгамовне дитя, ти.
Як хочеться тебе обіймати,
Кохати...
Квітко моя, я для тебе ту зірку
Дістану й чесно, без того обману
Піду.
Розтоплю себе як лаву
В траві.
Посеред зів'ялостей,
на перехресті алей...
Кохана моя!
Дихати можна лише тоді,
Коли ти біля мене
І ми - одні.
