Хай зацвітуть мої слова квітами,
І, краще всього, щоб незабудками.
Твоє кохання мені стало ліками,
Його як тишу у шторм слухаю.
І проросту я в тобі сонце-травами,
І вкорінюся дубами столітніми...
Яка різниця хто буде правий з нас,
Якщо ми станемо монолітними?
Ти мене вкриєш снігами білими,
І поцілуєш вітрами з заходу.
А я купатимусь в твоїй ніжності,
Не виринаючи з свого захвату.
І ти до мене полями встелишся,
Зазеленієш лісами статними,
І не страшна мені і хуртелиця
Посеред війська цього ратного.
І ми будемо цим всім милуватися,
І не дамо хоч би квітці згинути.
Я засаджу усе незабудками,
І ці сади будуть вічно квітнути!
