Вже минуло за 600 пустих ночей,
Перевалило за край моє болото ніжності.
Я вже забув погляд закоханих очей,
Які клянуться мені у світлій "вічності".
Чекаючи на ринку стомлених, заблудших душ,
Я видав кохання за "іржаву попільничку".
Ось і ще один "окурок любові" потух,
І ніхто не помітив таку безглузду дрібничку.
Тліє попіл, дим формує у танці з вітром,
Всі ті мрії, бажання про нас щасливих, удвох.
Серце знову кровить, пульс зростає стрімко,
Коли я розумію, що знову вмирає любов.
Коли я розумію, що не буде про нас казок,
Де щасливі танцюємо по сходинках на місяць.
Моя душа горить, утворюючи з попелу струмок,
В якому ув'язну по горло з болем на одинці.
Але далі стою, і в руках тримаю "іржаву попільничку",
І крізь сльози, на колінах кожного молю:
"Продаю кохання! Купіть же цю дрібничку!
Заберіть її хоч хтось, задарма віддаю..."
