Момент для спроби не змусив себе чекати. Того ж дня, коли Макс побачив Ліну біля гуртожитку, роботи в нього було небагато, її взагалі не було, як такої. Тож Макс вирішив не гаяти даремно час сидячи в офісі, а прогулятись парком, поки сприяла погода на дворі. Він зібрав папери, що лежали на столі, ще раз переглянув їх, пару листків зіжмакав й викинув в сміттєве відро, решту ж посортував й сховав в нижню шухляду. Також перевірив електронну пошту, щоб ще раз переконатись, що сьогодні він нікому не потрібен і з чистою совістю вийшов з офісу. Йшов він повільно, як іноді показують в старих американських фільмах про любов. Йшов він ніби замріяно. Хоча насправді Макс ні про що не мріяв і, в більшій мірі, ні про що не думав. Він просто йшов вуличкою, якою особливо не гуляють, й з цікавістю розглядав все, що траплялось по дорозі. Спочатку його увагу прикула до себе маленька пташка, що сиділа на кущі Жасмину й співала невідому йому пісню. Потім він побачив, як великий рудий кіт вилизував свої принади, готуючись мабуть до побачення. Ще через пару кроків Макс звернув увагу на великий доглянутий кущ троянд. Біля троянд він зупинився й почав уважно розглядати квітки, листя, колючки. Макс не стримався й зірвав невеличку квітку, так, щоб можна було тримати її в долоні й не привертати зайвої уваги. Він розумів, що вчинив не дуже гарно, та спокуса перемогла здоровий глузд. Далі Макс йшов й час від часу нюхав квітку. Так він йшов й вдивлявся у все, що траплялось йому на шляху. І тут його осяяло, скільки краси він не побачив, скільки впустив моментів для захоплення й радощів через постійну занепокоєність, через постійні спішки, через хаос в своїй голові. Так Макс дійшов до знайомого йому парку. Побачивши вивіску кафе «Вікторія» в пам’яті почали спливати деякі моменти останнього його перебування в цьому місці. Він цих спогадів Макс відчув, як по грудях розливається приємне тепло. Він посміхнувся й попрямував в напрямку гуртожитку. За п’ять хвилин він вже стояв біля гуртожитку й чекав сам не знав чого. Він просто стояв й дивився на двері. Дивився на те хто входить і хто виходить. Простоявши так двадцять хвилин Макс вирішив, що краще йти додому. Якось дивно так стояти й чекати невідомо на що. Вже збираючись йти Макс помітив таксі що під’їжджало до гуртожитку. Машина зупинилась недалеко від центрального входу й звідти вийшли дві дівчини, руки яких були зайняті, як Макс зрозумів, пакетами з всякими жіночими штучками. Одна з них була Ліна. Макс боявся поворухнутися, щоб не привернути до себе її увагу. Він взагалі картав себе в тому, що даремно сюди припхався. На що він надіявся? На що розраховував? «Дівчата відпочивали собі в парку після навчання, потім познайомились з хлопцем, що пригостив їх випивкою. Дівчата весело провели час. І чому вони мають пам’ятати мене? Може це в них повсякденна норма?» Думки в голові Макса перекрикували одна одну. Він ще раз глянув на Ліну, прикусив губу й пішов. Він йшов далі не збільшуючи швидкість ходи. Єдина різниця в його прогулянці до моменти, коли він побачив Ліну, і після того, було те, що в першому випадку думки його були розсіяні, а зараз вся його внутрішня увага була зосереджена на цій дівчині. «Може ну її» - думав Макс. Та щось не давало йому викинути з голови цю синьооку білявку. Щось підказувало, що «не ну її». Дійшовши додому Макс впав пластом на ліжко й пролежав так майже годину. Потім взяв в руку телефон й вирішив, що все вирішить маленьке повідомлення. Швидко набрані пару слів за мить були відправлені Ліні.
дякую тобі 
