Я випускала в зелень сизий дим…
А навкруги курилися думки,
Які все закипали на устах –
Згорали, перед тим, як в світ піти.
Їх нездійсненний путь тремтів в очах,
Які сухими плакали слізьми.
В судинних петлях як в тонких нитках
Підвісила змордовані рядки.
Незграбними мазками стерпних слів,
Написані не безлічі картин.
В пітьмі, між варіантами життів,
Блукає «завтра», вирядившись в сни.
А завтра… Може, завтра зацвітуть
Зів’ялі квіти на моїх руках!
Лиш в світлі згаслих, невмирущих зір,
Вони життєвим полум’ям горять.
Бо з попелу майбутнє не згорить.
У темряві, що не кидає тінь,
Не діамант, візьму графіт із мрій,
Ним можна малювати сірі дні.