Я йду, я йду вже додому мамо,
Туди, де синьоокі небеса,
Де сонцесяйні собори й храми,
Де молитва ніколи не згаса.
Я покидаю рідних і друзів
На злеті, ще молодого життя,
У мене на це мало іллюзій,
Та все ж важливе й мені каяття.
Прости, що не лишив і онуків,
Нікому не потрібні сироти,
Де ж взяти Вам роботящі руки?
Було б важко злидні побороти.
Я злітаю над кронами дерев,
Над річкою, що пливе в тумані,
Серед "градів" і вогневих зарев,
До друзів, убитих на Майдані.
Уже не болить мій сердечний нерв
І не витікає кров із рани,
Несуть мене вітри тільки вперед,
Ввись, до таємничої нірвани.
Там тиша, гармонія і благо
Й молоком стікає в вуста роса,
Там душі танцюють вальс і танго,
Там вічна юність, краса й чудеса...
Прощай мамо, до зустрічі в раю,
Бо в пеклі я був, на Сході в АТО...
Я скоро повернуся...Я знаю ,
У когось буде маля зачато.
Дякую Олександре І возродяться воїни наші, в наших онуках і правнуках...( Природа регулює народжуваність і більше народжується хлопчиків...а виживає дівчаток)