" Що? Маємо бути чорними,
щоби нас помітили на білому світі?.. "
" На запах м'яса"
Люко Дашвар
Ти
споглядаєш на всіх з висоти...
Бо вони - це ніхто.
Навіть нігтя твого не вартують.
Від убогості стогнуть, нуртують.
Метушаться, мов ті таргани,
щоб дожити хоча б до весни.
Сміх який...
Ось
копійок там випрошує хтось...
Тьху, яка " нищита ".
Ти обходиш усіх стороною,
хай вважають тебе крижаною.
Твоя зброя - колючий язик.
Але чуєш? Це здавлений крик
десь в душі.
Що???
Бо і гроші, і влада - ніщо.
Відчуваєш давно.
Твою душу реальність ламає,
в ній любові ні краплі немає.
Адже ліжко - це ще не любов.
Чом приречено схлипуєш знов?
Шлях обрала сама.
Йди,
всіх адептів до пекла веди.
Вас чимало таких.
Модний одяг, авто, ресторани...
Кавалери та... жовті тюльпани.
Розгубила свої почуття
в боротьбі за багате життя.
Самота...
Дно.
І рятує хіба що вино.
П'єш його без кінця.
Ненавидиш людей, зневажаєш,
але знаєш, в душі добре знаєш -
завинила в усьому сама.
Гроші є, але щастя нема.
І не плач.
27.02.16.
Мабуть все таки є на світі життєвий баланс, бо ніщо безслідно не йде і нічого безслідно не проходить, щось отримуємо щось втрачаємо. І мабуть саме головне завдання людини віднайти той баланс (у кожного він різний) і віднайти вчасно.
Цікава Ваша робота змушує задуматись. Сподобалось
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Болючий,пронизливий твір!Все правда,Богданочка! 
Я прочитала одну книгу Люко і зрозуміла: мушу усі перечитати. Дуже сподобалось 
Рада, що читаєте 
