Чи це,
немов надій останніх трем,—
струмочок,
немов нездійснених надій
останній щем,—
дзюркоче
у руслі зледенілого каміння —
журливість журавлиного осіння
так б'є крильми
несправджених надій
в сухотні груди тління...
Дзвіночок
давно забутих мрій
лоскоче
зболіле тіло сутінок,
пророчить
освистаного вітром
хмаровиння рій,
пророчить
червінню змучений
хвостатий змій
заграви —
чого ти хочеш,
серце знуджене моє,
чого ти хочеш?..
Аж ось,
у широко розчахнуті
ворота зимового світання
вривається, як стій,
високочолих короліських полюваннь
шалений гін,
шалений гін,
шалений гін...
І в тупоті
завзяттям кованих копит
биття сердець
збадьорених морозом
підземно стугонить —
і коні й вершники злились у леті —
шалений гін,
шалений гін,
шалений гін..
І гордовиті вершники розгонистих вітрів
піднесенням гучним
сурмлять у роги
самозречених століть —
шалений гін,
шалений гін,
шалений гін...
І гордовиті вершники
із сагайдака-сонця
вихоплюють миттєво
пробійних променів
разючі стріли
і в золотому зблиску
із луків неутримного змагання все б'ють,
і б'ють,
і б'ють — шалений гін,
шалений гін,
шалений гін...
І гавкіт наглої погоні
слід у слід,
і передсмертний хрип нескореного вепра
в кипінні крові
боріння невідступного,
і загнаність
оленячої втечі,
і зблиск очей
сміливого прощання
із життям
у сніговійнім вихорі розхристаного ранку —
шалений гін,
ша-ле-ний гін,
ша-ле-ний г-і-н...
