Боже, як важко сприймати реалії-цілий час метушня та баталії, всюди гразь і погане болото, немов спалені людьвіга ноти, немов плюнуто у лице мони лізи, запаковані грубі валізи-ті що є зазвичай наші душі, але це під питанням альтруші.
І немає щось суті писати, бо не спалиш ти мокрої вати, бо не глянеш в душу ,у вічі. Вже заповнені всі їхні ніші. Тільки горем , поганню і латами - не дустать до серця і стратами. Все людське що добро вже зігнило-залишив по собі тільки мило, і не треба ніякої ласки.Все пропало - більш ніхто не вернеться до казки.
