Не впізнаю тебе. Не знаю
Що то було: брехня, гра слів?
Здається ми дійшли до краю…
То хто до краху нас призвів?
Ще крок - в обрив летить каміння…
Злякались згарячу чого -
Взаємного нерозуміння,
Чи злості гонору свого?
Ні те, ні друге, ані третє…
За що ж караєш, Боже, нас?
Чом перевтілилась Джульєтта,
Куди подівся мій Пегас?
Жили, розслабившись на піку
Шляху, дарованого нам,
Доказуючи всьому світу,
Що є життя без мелодрам.
Надлом зловив на полу-слові,
Щось сказано було не так,
І тріснув дім в своїй основі,
Довіри закінчився смак.
Сміявся вітер злої волі,
Брехня раділа уві сні –
Прокинувся миттєво з болем
І стало соромно мені
За домисли. Джульєтта поряд,
Пегас літає за вікном,
У злагоді душа і доля…
Зло йшло під траурним вінком.
