Десь в далекому куточку свідомості чувся стогін. І не зрозуміло було, стогнали від болю чи від насолоди - схожі-бо дуже ці звуки.
А потім почулося схлипування. Схоже було, що хазяйін тих звуків таки страждав.
- Не можу вже терпіти, - промовив тихий старечий голос. - Не можу мовчати. Може, хоч хтось почує мене і замислиться над свойім життям.
Гірко зітхнувши, голос продовжив:
- І чому мені випала саме така доля?! Чому я не став гормоном шлунково-кишкового тракту, серотоніном, гістаміном? Чому мені призначено бути проклятим статевим гормоном?!
Ця робота явно не для мене, бо моє серце корчиться від болю, коли я бачу, що роблять статеві гормони з людиною! - і тихий голос знову застогнав, а потім захлипав. - Свідомість людська, так, ота сила, яка, власне, і відрізняє людину від тварини, під мойім впливом затуманюється, і люди стають часом гіршими за тварин, коли йіх охоплює хіть. Брехня й лицемірство, до яких вдаються охоплені вогнем бажання люди, - то лиш квіточки порівняно із жорстокістю й просто звірячою безжалісністю до об'єкта своєйі уваги. Мені тоді самому стає так страшно і гірко, що не можу цього передати. Тоді я проклинаю не тільки себе й свойіх, так би мовити, колег, а й, вибачте, нашого Творця! Адже то Він придумав нас і сенс нашого існування - збуджувати хіть, примушувати людей плодитися. Але ж скільки горя, смерті пов'язано із цією життєствердною місією!
Останні слова голос вигукнув з глибоким відчаєм, на хвильку замовк, а потім тихо й болісно продовжив.
- Ніколи не зможу забути тих діточок, нещасних, бо небажаних, зачатих під впливом мого дурману (хіба хочу - мушу виконувати свою роботу!) і умертвлених або до свого народження, або зразу після - викинутих у смітники, утоплених, задушених. Добре, як підкине отака, так звана, матінка добрим людям. А інші, як виживуть, стають каліками або поневіряються світом без ласки й турботи, лиш мріючи про батьків.
Останні слова були вимовлені таким здавленим від сліз голосом, що ледь можна було розібрати слова.
Якийсь час чулися схлипування й стогін, після чого голос продовжив вже не так болісно.
- Єдине, що трохи втішає мене ( я завжди прагну знайти щось хороше навіть в найгіршому), - це те, що деякі люди можуть подолати моє панування, перетворивши мою спустошливу силу на життєтворчу (якраз про це говорив пан Фройд, називаючи цю спроможність сублімацією ). Коли я бачу щасливих, бажаних діточок, чарівні полотна художників, читаю прекрасні вірші, сповнені любовнойі пристрасті, чую неземнойі гармонійі музику, надхненну коханням, я благословляю Творця за те, що він дав людині таку силу. А може, так і має бути, щоб кожна людина стала творцем, перетворюючи свою статеву енергію на позастатеву, за образом і подібністю до Бога? І тоді в нейі не буде такого сильного бажання просто злягатися! Вона буде охоплена іншою пристрастю, благословенною коханням, - шаленою пристрастю Творити щось прекрасне, і отримає від цього найвищу насолоду, яку тільки може відчути у житті - насолоду творчості! О, якби ж то так сталося! Якби ж то...
І він знову залився плачем, а потім почав знову стогнати, і важко було розібрати, чи то звуки болю, чи насолоди, - схожі-бо дуже ці звуки.
Із вдячністю прийму конструктивні
критичні зауваження!
ID:
656681
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 02.04.2016 17:44:20
© дата внесення змiн: 02.04.2016 17:44:20
автор: Мирослава Жар
Вкажіть причину вашої скарги
|
Любов править світом. А може статевий гормон? 
