І незатишно чомусь, і болісно,
Туга скручує душу в дугу.
Сині проліски, сині проліски
Мерехтять на бузковім снігу.
Те життя, що пролинуло полиском,
Не догнати його, не вернуть…
Сині проліски, сині проліски
В зачарованім лісі цвітуть.
А бабусині сльози напровесні –
Все синів виглядала з війни…
Сині проліски, сині проліски
У дитинстві зостались вони.
Світ розчахнутий дихає кволістю,
Мовби ворог життя переміг.
Тільки проліски, сині проліски
Не зав’януть у лісі повік.
