Марсельєза звучить у душі
І запалює іскри очима.
Прапори майорять угорі.
Це нарешті з'явилася віра.
Гордий погляд не бачить межі
І по небі малює чорнилом.
Хай літає - внизу вже чужі,
Що зникають під брудом і пилом.
У пустелі він спраглий води,
Що наповнює серце жагою.
Тоді рух набуває мети,
А сліди обростають ціною.
На вокзалах зникають зв'язки
Між світами комусь дорогими.
Розриває сльоза на шматки.
Мить прощання триває години.
Захопитися світом новим
І напитись води із джерела.
Життя може бувати гірким.
Це щоб солод відчувся сповна.
