Я був колись задрипаний москаль -
Служив совку і катам-комуністам,
Проте тепер таких колишніх жаль -
У них і досі винуваті ще фашисти.
Варшава, Лондон, Люксембург і Вашінгтон,
І навіть марсіани винуваті,
І той сусід, що вийшов на балкон -
Всі вороги — бо їх гівно в їх хаті!
Поки тверезі — начеб-то всі друзі,
Коли направлять око під оте…
Й допоки не проспляться у калюжі:
Всі — вороги! А Сталін — то святе!
Яка скаженна п'янка без баяну,
Без мордобою, вибитих зубів?
І доки пика не в крові, а тільки п'яна -
В останній бій ідуть за всіх жидів.
Хоч в Грузію, в Чечню чи на Донбас -
Бо їм сказали: там розп'яті діти!
Один лише у них на все відмаз:
Росію розумом не можна зрозуміти!
Лінійкою помірять неможливо
Російську дурість і російський мат -
Вони, як бруд, або хімічна злива,
Авторитет: горілка й автомат.
Російськомовних лізуть захищати -
Тож, краще, їхню мову забувать,
Бо знов непрохані злодюги лізуть в хати:
То їм наказ дала Рассея - матъ!
З часів Січі ми знаємо те горе,
Від Конотопу з тим б'ємося ми,
І наша злість кипить, як справжнє море,
Лиш вільні залишаються людьми.
Свобода з кров'ю в нас тече у жилах,
Безчесття роду — гірше аніж смерть,
Літає той, хто має міцні крила,
А хто плазує — лиш людини чверть.
