Ну, що ж...Привіт.
А може і прощай.
Уже забили дзвони вальс останній...
Чекаєш слів, немає..
Лиш бувай...
На скрипці вітер взяв акорд прощальний...
Так сумно, може й ні..
Та знай..
Історії немає на папері..
Хоча, невже, буває казка
Без ідей?
Вистава, без акторів, у партері
Без глядачів,
чи оплесків?
О, так. Кохання згубленим буває..
Таким самотнім...
і сумним...
Яке в світанні долі розквітає..
І гасне. В сліпості німій,
зникає...
Ні не ховається, а лиш чекає,
закутавшись у мрію,
в майбуття..
На сто замків ворота закриває...
І стоячи навшпиньках...
Виглядає...
Продовження роману може і саги...
Про невмируще і безсмертне...
Те почуття...
Хоч не кохані ми, й не вороги...
Чужі...
Що ж буде дальше...
Зустрілися...через багацько літ...
Мовчанка...
І банальні фрази...
Замість кохаю...Передай привіт...
Дружині...
Вибач, поспішаю...