За картиною Р.Гонсалвеса "Alpine Navigation"
А хто, як не ти, підлатає мої кораблі –
Розбиті об рифи камінної дійсності мрії?
Ці вічні шторми! Ці пробоїни в днищі надії!
І згаслий маяк… І ярмом ланцюги якорів…
Рятуй мої крила! Вітрилам не можна без них!
Не бійся, що рани пектиме від солі морської –
Болітиме дужче від штилю в калюжі спокою.
Смоли по живому розхитані нервом борти!
Тримаєш за руку? Лишитися краще? Дарма!
Вже човен зривається з якоря, пінячи хвилі!
- Бувай! - відпускаю воскреслу останню надію -
і чую фатальне: - Вітрильник не має стерна...
справді, змінилися і ви за цих двісти днів, і ваші мотиви серця, і лексика душі, і штилі ваших тоголітніх віршів...
чи й не змінилися7 - а просто відкривається душа дівчинки Іринки із країни мрій і відсвічує новими гранями, ще мені незнаними дорослої жінки-феї...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"не можна двічі увійти в ту саму річку" (Арістотель, здається). усе змінюється, і я не виняток. та чи завжди зміни на краще?
Лишається надіятись на попутний вітер...Іра - сильно, містко, образи вражають виразністю і категоричністю.Обираю. А також вітаю із Світлим Воскресінням Христовим і бажаю божого благословення.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якось бачила саме таку картину з вежі фортеці, на горі. Місто в долині було щільно вкрите саме таким морем з хмар. Видимість була погана і фотографія не вийшла, але картина запам'яталась. Побачивши таке дивовижне море теж замріялась
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
