Ще маленьким хлопчиком він закохався в неї тією дитячою любов’ю, такою відкритою і щирою, що ніколи більше не покине його серця. І він це знав. Знав, що його серце навіки з нею, що більше ніхто не зможе його покорити. Для нього існує тільки вона. Він вперше побачив її у вітрині крамниці з музичними інструментами. Вона лежала у відкритому футлярі на підставці – прекрасна та неймовірна. З того моменту він загорівся ідеєю придбати її та вивчитись грати. Маленький хлопчик кожного дня приходив до крамниці і дивився на скрипку. Його очі світились бажанням та надією, що колись він зможе її отримати. Для нього вже стало ритуалом приходити до крамниці щоранку і бачити її. Іноді він прокидався і щодуху біг до неї, бо вночі йому наснилось, що її хтось забрав. Зі сльозами на очах хлопчик знову дивився на неї крізь скло і тихо схлипував. Тоді він шепотів: «Ти тільки моя. Я тебе нікому не віддам»... Власник крамниці спочатку не звертав уваги, потім сердився, гнівався, виганяв хлопця, штовхав його, ледь не бив. Проте малий так само щоранку приходив і дивився крізь скло на скрипку, шепотів їй ніжні слова, а тоді йшов. І, врешті, власник перестав на нього сердитись. Навіть почав співчувати малому, що не міг поки собі дозволити купити омріяну скрипку. А хлопчик тим часом почав збирати гроші на скрипку. Кожну монетку, яку він отримував, він обережно складав в скриньку. Хлопчик брався за будь-яку роботу, набридав всім навколо з пропозиціями допомогти та щось зробити. Дехто з сусідів сердився та проганяв його, а дехто, навпаки, йому співчували та допомагали. За деякий час в хлопчика назбиралась повна скринька монеток, він безмежно радів, що стає з кожним кроком все ближче до коханої скрипки.
Власник крамниці шкодував хлопця, дозволяв йому торкатись скрипки, говорити з нею, іноді навіть грати. Час ішов, хлопчина ріс, грошей назбиралось вже не одна скринька. Власник ішов на зустріч малому, тримав скрипку далеко від очей інших покупців ,щоб ніхто не міг її купити. І ось, пройшло кілька років, хлопчик подорослішав, в нього назбиралось тринадцять скриньок з монетками, і, за його підрахунками, цього мало б вистачити, щоб купити скрипку. Він безмежна радів. Залишалось зовсім трохи часу до возз’єднання. Ще кілька днів нестерпного очікування, ще одна робота і плата за неї, і цього вистачить для того, щоб придбати омріяну річ.
Та ось, коли наївне дитя вкотре прибігло до крамниці, щоб привітатись з коханою і сказати, що скоро вони будуть разом, його зустрів власник. Він був надзвичайно сумним, сидів на порозі, схиливши голову на руки, погойдуючись туди-сюди. Хлопець зрозумів, що цей вигляд не віщує нічого доброго…
Власник заговорив першим:
- Пробач. Це я винен. Мені не варто було… Ох… – Він підняв голову та схопився за серце. – Ой… Боляче…
- Вам чимось допомогти? – Очі хлопчика почали наливатись слізьми.
- Ні… - ледве вимовив власник, – не потрібно. Я заслужив на це. Та й жити мені більше немає для чого. Ця крамниця… ех… була для мене всім життям. А тепер… я не маю для чого жити… Я хочу померти з думкою, що ті покидьки будуть покарані… – Він замовк, та схилив голову на груди. І якби він не спирався спиною до дверей, мабуть, впав би.
- Що з вами? – хлопчик схлипував. І коли власник крамниці нічого не відповів, малий покликав на допомогу…
… Похорон був скромний та надзвичайно похмурий. Зібрались тільки найближчі знайомі – а це всього кілька людей. Кожен сказав кілька слів, а оскільки власник був самотній, і співчувати було нікому, то церемонія швидко закінчились і всі розійшлись…
Напередодні смерті власника крамниці його пограбували. Вкрали все, що він так любив, а що не змогли винести, жорстоко знищили. Ніхто нічого не бачив і не чув. Разом з цінними антикварними речами винесли й кохану скрипку хлопчика. Коли зранку власник зайшов до своєї крамниці для нього це стало справжнім ударом. Він не зміг пережити того, що все, заради чого він жив, просто зруйнували в одну мить…
ID:
665721
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.05.2016 21:03:32
© дата внесення змiн: 13.05.2016 21:45:27
автор: Ірина Курдибан
Вкажіть причину вашої скарги
|
