Осінь приходить як завжди, за п’ять до світанку,
Ти сповідаєш останній гріх.
Тиша знов галасом порушує обіцянку,
Безсоння… І ти падаєш з ніг.
І життя стає значно більше схоже на пастку,
А дощ лишає плями на склі.
Додаєш, ділиш і множиш, відшукуєш частку,
Пишеш… Чорним на білому тлі.
Та набиваєш свої міхи тяжким камінням,
Щоби як скорше піти на дно.
В надії йдеш до ідолів своїх з поклонінням,
Але їм, як і всім... Все одно.
