|
Якось теплим вечором на початку осені маленьке кошеня на ім’я Пиріжок гуляло на галявинці біля свого будиночку. Воно гралося у траві, наздоганяло метеликів і не помітило як почало сутеніти. Веселі зірочки засяяли на небі і вийшов молодий тонкий Місяць. Він піднявся небесними східцями, оглянув землю і побачив, що кошеня зайшло далеко, майже в ліс і може заблукати.
- Гей ти, малий з хвостиком, не йди так далеко від своїх тата і мами! – гукнув до нього Місяць.
- Хто це зі мною говорить? - здивувався Пиріжок.
- Це я, місяць Ріжок, подивися вгору і побачиш мене, я не такий яскравий як сонце і мене можна роздивлятися, – відповів з неба Ріжок.
Кошеня подивилося вгору і побачило молодий усміхнений Місяць у новеньких золотих чоботах, срібному одязі та блискучому капелюсі із дзвониками. Коли він пливе поміж хмарами, то дзвіночки виграють ніжну мелодію, а людям і тваринам здається, що то співає осінній вітер та шелестить жовте листя.
- Ти дуже гарний, – відказало кошеня, – але чому тебе звуть Ріжок?
- Бо я тонкий і схожий на ріжок, на якому грають пастушки, - пояснив Місяць. - Проте буду таким не завжди, маю гарний апетит, як наїмся досхочу зоряних вареників, то швидко погладшаю, зникну, а потім займуся фізкультурою і знову з’явлюся на небі стрункий та вправний.
- Місячні вареники? Хіба такі бувають? – спитав маленький котик недовірливо і почухав свої довгі вуса.
- Ще й як бувають! Їх роблять зірки, назбиравши небесного борошна, вранішньої роси та картоплі на космічному городі, – поважно сказав Ріжок.
- Оце диво та й годі, – замислився Пиріжок. – Як розповім іншим кошенятам то вони мені не повірять. Ми ж куштували лише звичайні вареники, от якби хтось пригостив нас місячними!
- А хіба ж мені повірять зорі, що кошеня можуть звати Пиріжком, – посміхнувся до нього місяць Ріжок. – Як будеш добре поводитися то наступного разу пригощу тебе не тільки варениками, але й нашою небесною кашею.
- Мене так назвали, бо я кругленький, – майже образився кіт Пиріжок, - але не смійся з мене, я ще росту. І не люблю їсти кашу, навіть з медом.
- Звісно ж не сміятимусь, мені подобається як ти швидко бігаєш та високо стрибаєш, – сказав Ріжок. – А от кашу ти дарма на любиш їсти, бо вона дає стільки сили, що можна дострибнути до самісінького неба. Тільки не барися, йди до дому, бо година вже пізня.
Кіт Пиріжок послухався і вже збирався повертатися до свого будиночку, але спинився і запитав:
- А хіба ти, Ріжку, не підеш спати?
- О, ні, - заговорив знову Місць, - я сплю вдень, а зараз мені треба світити замість Сонця, яке пішло спочивати, щоб пізні мандрівники не збилися зі шляху, і щоб дітям наснилися найкращі сни. Тобі, кошеня Пиріжок, теж насниться добрий сон, я тобі обіцяю.
І радісний кіт Пиріжок швидко прибіг до дому. Його мама - киця вже почала хвилюватися, вона обійняла малого бешкетника, вмила та стала вкладати у ліжечко, співаючи давню котячу колискову:
- Мур-мур, мур-мур,
Спить у нірці сірий щур,
Сплять маленькі кошенята,
Пташенята й мишенята,
Всі дівчиська й хлопчаки,
Засинай хутчіше й ти!
І Пиріжок заснув міцно-міцно і йому наснився чарівний сон про прекрасну сонячну країну, де літають велетенські яскраві метелики та завжди квітнуть жовті кульбаби, де чудово співають пташки та можна бавитися досхочу тоненькими травинками і своїм хвостиком. Сон про країну, де ніколи не буває зими і течуть ріки з молока та смачної сметани.
А місяць Ріжок далі підіймався небом, наспівуючи собі якусь старовину пісню під мелодію дзвоників на своєму капелюсі. І світ ставав від цього ще прекраснішим.
ID:
688442
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.09.2016 09:29:36
© дата внесення змiн: 29.05.2019 12:08:27
автор: Ольга Білицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
