Орден Характерників виник близько п’ятиста років тому. Засновані вони правителем вищих ельфів (расою вимерлою за сотні років до прибуття людей в Антарію). Перші характерники – воїни, мисливці, маги та шпигуни, що об’єднались задля захисту всіх рас від загрози набагато більшої, ніж можна було собі уявити…
З часом характерники почали складатись з людей, ельфів, гномів та орків. Чоловіки та жінки об’єднувались, щоб протистояти злу. Всіх їх єднала одна мета. Не було чвар та сварок в стінах братства…
Всеволод Акрильський: Історія Антарії в двох томах.
***
Йому не снилось нічого. Ніколи. Буває людям сниться минуле. Не обов’язково це минуле достовірне. Місцями воно викривлене. В снах чого тільки не стається. Але не в нього. Для нього сон це розкіш. Як тільки він заплющував очі, його огортала пітьма. Побачити хоч щось, коли спиш йому не судилось.
- Пане Кайтім! – до вух донісся крик одного з матросів.
- Хіба вже світанок? – запитав він.
- Майже – відповів матрос. Корабель орків вже зовсім близько.
Кайтім протер очі. Піднявся. Дійсно світанок – подумав він. Лишень на світанку буває так холодно.
- Ти віриш в якихось богів? – спитав матроса.
- Звичайно пане – закивав матрос. Молодий ще зовсім – як і всі моряки я вірю в Аданоса, бога води…
- Спускайтесь дружно в трюм, забарикадуйтесь і починайте молитись – сказав Кайтім.
- Кажуть урукхаї непереможні – схвильовано сказав матрос.
- Було би це правдою, то війна між людьми і орками закінчилась би перемогою орків, а не перемир’ям між обома расами.
- Їх там десяток – не вгавав моряк – а ви один…
- Можеш вийти зі мною…
Кайтім підійшов до бочки з водою і опустив у неї голову, щоб освіжитись і остаточно прокинутись. Ранки він не любив.
- Ні пане – зніяковів той – я не воїн. І не характерник, як ви.
- Значить ти до біса щаслива людина…
Моряк ще хотів щось запитати, але побачив, що Кайтім не в настрої. Тож йому не залишалось нічого, як піти.
Кайтім залишився сам. З нагрудної кишені в куртці він дістав ключ. Ключ від скрині де лежали його особисті речі. Стягнув куртку, одягнув під нею легку кольчугу. Від орчого меча не захистить, але стрілу може й спинить. Дістав дві короткі абордажні шаблі. Там ще був меч. Робота гномів, подарунок колишнього наставника, але його Кайтім брати не став. На кораблі він буде в оточенні орків, там не по фехтуєш…
Позаду себе він почув кроки.
- Зайшов побажати вам удачі, пане Кайтім – сказав блідий, як смерть капітан.
- Дякую – Кайтім зачепив дві короткі шаблі ззаду за пояс.
- Ви вб’єте їх?
Кайтім дістав кілька склянок з еліксирами. Випив їх залпом. На шию він одягнув яскраво червоний амулет в вигляді ікла. На мить капітан подумав, що то просто рубін такої форми.
- Якщо доведеться…
Одягнув куртку. Тоді, здивувавши капітана, одягнув плащ з каптуром.
- А заважати вам він не буде.
- Не думаю.
На стегно він повісив маленький складний арбалет. Капітан таких ще не бачив. Він уважніше подивився на плащ. Аж тепер він побачив, що в плащі є спеціальні піхви для метальних ножів.
- Ніколи ще не бачив характерника в дії.
- Ви будете в трюмі – нагадав Кайтім.
На лице він приміряв маску. З якого матеріалу вона була зроблена не знав навіть він. Проте це його не обходило. Далі він дістав зі скрині кілька круглих предметів. Перевірив один з них. Щось клацнуло і з нього пішов тонкий струмінь диму.
- Що це за магія? – спитав капітан – чи в вас знову «кодекс»?
- Це не магія – відповів Кайтім направляючись нагору – сьогодні не один ви не побачите характерника.
- Он воно як? – капітан не дуже зрозумів, але перепитувати не став.
- Барикадуйтесь! – кинув через плече Кайтім – в вас не так багато часу, як би вам хотілось.
