Все не цікаве, пустота,
Зникає тихо радість,
На серці осінь, і в життя
Тайком заходить старість.
Проходять мимо дні, часи
У переспілій втомі.
Навпроти сяють куполи,
І чути спів церковний.
А здалеку, як світлий сон,
Під дзвонів передзвони
Спливає віддана любов
І сліз прощальних схрони.
Не зупинити часу біг,
Вперед йти не під силу,
То ж, видершись на самий пік,
Спокійно йду по схилу, –
Лиш опліч щоб вона була,
Та взятися за руки,
І схил пробігти до кінця
Без болісної муки.
