Забуваєш про час, відкладаєш пісковий годинник,
Що ти знаєш про неї? Мимовільний лиш дотик до рук,
Якщо будеш колись наповняти її з середини,
Бережись її ран в міжребер'ї заплутаних струн.
Синє небо завжди їй шепоче дорогу додому,
Сизий вітер щораз зігріває в обіймах терпких,
Що ти знаєш про те, як так палко тримаючи слово,
Вони билась і билась, ловивши удари під дих.
Вона буде мовчати, говорячи тільки зі мною,
Я, напевно, чужак, що пішов ні в ті двері й пропав.
Бережи у ній дівчинку, що не візьметься за зброю.
Пам'ятай - вона любить букети з ромашок і трав...