епіграфом : http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677194
чомусь лише зараз ти думаєш про кисільну темряву. про відчай. про те, як легко померти від задухи....
весільні гості лукаво посміхалися тобі і бажали щастя. вони самі не усвідомлювали, що бажають тобі смерті. а ті, що усвідомлювали усміхалися ще ширше. і на серці щоразу ставало важче.
ти майже нічого не їла. було таке враження, що ти жуєш килим. в тебе силою залили бокал шампанського і ти відчула, що щось не так. на все стало так байдуже. голова затуманилася. що?
тебе вивели із залу. куди?
чиїсь руки почали знімати із тебе одяг. хто?
він підійшов до тебе і владним жестом вклав на білосніжну постіль. погладив... ні!
ти ж не хочеш цього. ти не готова. не дозволяй, не до.. не....
боляче. твій тихий стогін і жалібне схлипування не чує ніхто. він продовжував робити тобі боляче.
ти навіть не пручалася.
ти навіть не кричала.
тільки сльози зрадницьки котилися по щоках, знаменуючи кінець твоєї свободи. і життя разом із ним...
вранці тебе віднесли у ванну. дуже боліла голова. ти не розуміла, що відбувається. тебе одягнули в просту червону сукню і вивели до людей. під його ногами лежала вчорашня простинь, а на ній велика пляма червоної, невинної крові.
твоєї.....
