Як важко із любов'ю розлучатись.
Любов земна — не логіки продукт...
Урешті-решт узяти і зізнатись:
Лише зола у поєднанні рук.
В буденності згубились почуття
І розійшлись дороги десь за рогом,
Колись горіло те багаття, та життя,
Неначе плугом заорало дві дороги.
Чи зупинитись, повернутись і гукати?
У відповідь лунає лиш луна...
Як повернути скарб, який вже втратив?
Чия вина? А то чиясь вина?
Раз не співають березневі лютні,
Раз бути поруч — кожному тягар -
Залиште свої мрії про майбутнє,
Якщо сучасне схоже на кошмар.
Нестерпно важко із любов'ю розлучатись -
На згарищі жевріє ще зола,
Та значно краще вчасно розпрощатись
І визнати — вона уже пішла.
То може ще повернеться колись?
Можливо через рік чи через два?
Згадавши, ти за неї помолись -
Вона жива. Була колись жива!
Вогонь багаття не здмухнуть слова,
Холодний погляд — не розтопить лід -
Якщо жива, то має всі права.
Тож, хай тобі помолиться услід.
Нестерпно важко із любов'ю розлучатись,
Від спогадів про неї туга й біль.
Раз сталося — так, мабуть, мало статись.
Прийде весна - не вічна заметіль.
