КАТЕРИНІ БІЛОКУР
Чи сьогодні не наступить ранок?
Ніч, наче вічність - довга така.
Боже, як забарився світанок
Мамина мука одвічна й терпка.
Знову перейми, болі і муки
Дивилась з ікони Катря свята.
Стрічай, Катерино, підстав свої руки,
У дівчинки й доля буде твоя...
Казали в селі: якась дивна дитина,
Може на квітку дивитись півдня.
Як-то буває: така добра родина,
Але чудна у них дуже дочка.
Гладить листочки й кожну травинку,
Тікає із дому в ліс і жита.
Вкрала у мами білу ряднинку,
Вугликом квіти малює щодня.
Може Катрусю хтось їм наврочив?
Ганьба ж яка для всієї сім'ї!
Може той циган доньку зурочив,
Що зимував ще торік у селі.
Хто ж оце горе візьме за жінку,
Гарна на вроду, та трохи дурна.
Сяде на землю десь у затінку
Й розглядує квітку... хіба ж не чудна...
Вже й замахнувся батько на доню,
Та не піднялась на неї рука.
Щось ув очах було сильне, як доля,
Кинув в огень лише шмат полотна.
Де ж таке видно - дівка малює!
Зроду мазилок в роду не було.
Он у сусіди дочка працює,
Така робітна на ціле село.
Якби їй тоді заглянули в душу...
То й спопелились би сильним вогнем.
Талант - він від Бога. Його не задусиш
І долю свою не об'їдеш конем.
Твій дар - він від Бога. Його не задусиш,
Ще оду тобі складе Пікассо.
Малюй, Катерино, ти сильна. Ти - мусиш...
Хай твої квіти дарують тепло.
