Ой, якби мені пташині крила,
Я б, - до тебе, через далину…
Пам’ятаєш, милий, ми сиділи
І вдихали запах полину?
Мов горіхи, хтось розсипав зорі,
І здалося – місяць їх знайшов.
Ніч покрила степові простори,
Вибалок відлунює: «Аго-ов!»
Нетерплячі пам’ятаю губи…
Де тебе, коханий, де знайти?
О полин, о серця мого згуба,
О, коли б не ти, коли б не ти!
Відібрав думки, гіркий, і волю,
П’янко тіло обійняв моє.
Не любила б хлопця я ніколи,
Таж полин, суцвіття степове…
Може, ти мене покличеш: люба!
Може, скажеш: чайко, прилети…
О полин, о серця мого згуба,
О, коли б не ти, коли б не ти!..
