...в нього були проблеми з травою і дружиною. І те, і те супроводжувалось синцями. Або під його очима, або під її.
Більше в нього проблем начебто не було.
Він працював біля станка, який розрізав величезні кольорові листи на мільйони маленьких візитівок-календариків, які потім роздавали або з канцтоварами, або з передвиборними буклетами, або з коробками цукерок на Святого Миколая в якомусь дитячому будинку чи школі-інтернаті. Стільки всякої байди було в тому цеху, а він все життя різав саме календарики. Так, ніби бог вирішив постійно йому нагадувати: "Ей, фелла, часу стає менше і менше, бачиш, який сьогодні день? Харе займатись дурницями, подорослішай!".
Він ігнорував бога так само, як і дружину. Бо вона говорила йому те ж саме.
Вона була красивою. Ні. Вона була б красивою.
Якби мала бажання. Вона працювала помічником бухгалтера в інституті, який закінчила три роки тому і там, де її бачили тільки студенти-платники і, власне, бухгалтерка, яка мало що бачила взагалі, їй було далеко і глибоко, як вона виглядає.
Її день займали квитанції, соцмережі і плита. Потім брудний посуд і душ. Іноді, секс. Іноді, кулаки. Іноді, кулаки і секс.
Тричі вона хотіла поїхати до мами і тричі мама казала, що треба любити те, що маєш і відповідати за власний вибір. Мама спихнула її з плечей і не мала навіть мінімального бажання посадити її туди знову. Або, принаймні, впустити в квартиру на пару тижнів.
В мами особисте життя розвивалось набагато краще, ніж в її колись улюбленої доньки.
Однієї п’ятниці він не повернувся з роботи і вона подумала, що сьогодні, нарешті, засне спокійно. Потім, як вона вже знала, він прийде посеред ночі і від нього пахнутиме потом, цехом і марихуаною. Він не буде її чіпати, бо не матиме сили навіть зняти кросівки. Зніме їх зранку, коли поповзе в душ, а вона за цей час приготує йому омлет з чотирьох яєць і шинки, і каву в величезній чашці з емблемою одної з столичних типографій. Так вже було.
Коли о 6:30 вона потяглась до будильника, його половина ліжка все ще була порожньою. "Сука, навіть не дійшов до ліжка. Худоба. Я тебе ненавиджу. Ненавиджу. Блять, як я тебе ненавиджу" - і з тою молитвою вставала готувати йому омлет.
Вона була твердо впевнена, що він ніколи обдовбаний не знадобиться міліції, бо таких, як він в цьому місті по двадцть п'ять мінімум на одного міліціонера. А міліціонери в нас хочуть тільки бабла. А звідки в укуреного бабло? Він вже все докурив. Так що міліції від нього користі як з цапа молока. Того, що вже кілька днів в місті працює доблесна поліція і муніципальна дружина її мозок або не знав, або забув, або не вважав надто важливим, щоб запам'ятати. Наївний, довірливий жіночий мозок. Немає нічого настільки неефективного, як мозок жінки, яка закохана в негідника.
ID:
685979
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.08.2016 21:56:37
© дата внесення змiн: 26.08.2016 21:56:37
автор: Ірина Гнатюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
