У снах я бачила свої Карпати
І сивий туман, і вузенькі стежки...
Так добре було понад ними літати
Моїй безтілесній і легкій душі.
Під небом блакитним - безмежні простори
Гірських полонин і зелених лісів.
І ніби весь світ - тільки гори і гори...
Я чула їх шепіт, я чула їх спів.
Спустилася нижче, на стежку ступила,
Відчула легку прохолоду роси...
Мені не потрібні були навіть крила,
А тільки босоніж іти.. та й іти.
Мій ліс там ховав мене в зелені пишній.
Який же він рідний і теплий мені!
Навколо лиш шелест і спокій, і тиша...
Як жаль, що тепер він став зовсім сумний.
Мій зрубаний рай!... Як тебе захистити
Від тих, що не чують моїх молитов?!
Полинуть до Бога і слізно просити
Для тебе святий Його, чистий покров?!
Ти лиш не співай мені пісні сумної.
Хай вітер заграє у кронах твоїх
Мелодію щастя!... Я буду з тобою
Не тільки у снах, а й у буднях своїх.
