Якщо складати картину у купу — був вечір.
Холодний вітер, батурою бив моє тіло,
Майбутні думи імлою сідали на плечі,
Та через мить все квапливо, як пух, погоріло.
Лишились кадри, що стали в колону парами.
Вони приходили в голову також по-двоє.
Спроби навмисне згадати здавались марними,
Я був простим аналітиком свого конвою:
Жене машина швидкої,
дубова лежанка,
вусатий лікар,
медична сестра,
та водій.
Спалах!
Чорна помада.
В полон забира лихоманка,
зростає різко потреба в
повітрі й
воді .
Спалах!
Крізь сон вже чую ймовірні й невірні гіпотези,
і всі питають:
"Якого це дідька він тішиться?"
Ще купу слів, запихали до вух,
але поза тим,
така п'янка і привабливо юна тиша ця.
Метушня біля моєї палати не вщухала,
зібрався цілий консиліум синів Гіпократа.
Всі вони тямили — здогадки неварті й реалу.
Я лиш сказав:
"Ці вуста — найкраща у світі страта."
#sb_poetry
Станіслав Безмежний
