Хоробрість котеджів й висоток
тієї ж пекучої іскри дитя,
що з неї проростають хвилями
жоржини під порталами-вікнами.
Оплітаються доми вогнем,
жару пульсують квітами.
І стають на ноги висотки,
і стають на вітрила котеджі.
Дужі бетонно-панельні ноги
здіймаються-прориваються гуркотно,
але обережно, аби не тривожити
черепичні щогли вітрильників.
І підіймаються стрункими парадами
схилами цього міста рівнинного.
Так високо — до горизонтів,
так круто — поки тримається.
А потім монетами котяться,
змиті асфальтною хвилею,
зраджені ногами крихкими.
Падають. Піднімаються.
Повторюють спробу.
