чекаю надвечір свій Львівський потяг
в цей час вокзальні приблуди сумні особливо
їх не лякає мороз, брак цигарок і протяг
і в цьому якась особлива сила.
коли байдуже, який колір обличчя у відображенні
байдуже, з кого зняв одяг, теплий, але поїдений,
тебе не підстрелити чиїмись враженнями
тебе не спинити матусиними надіями
мряка в’їдається у музиканта пасма
от звідки попіл на куртці і сивина на скронях
де вони беруть такі влучні прапори і гасла
що ними відкривають двері товарних вагонів?
мій день був короткий, але ніжніший:
я копирсався у смітниках і душах, таких же чорних
скидав одяг, приєднувався до закоханих і повішених,
до них усіх, по черзі, один за одним.
і коли земля перестала бути мені опорою,
а хмари проплакались дощем жовтневим
я попросив загорнути свої мрії з собою
нехай залишаються теплими у кишенях