Підкрадається тихо Вечір,
відчуваю його теплий подих
обіймає,бере за плечі:
"Не сумуй,тепер-я з тобою.
Я безсоння вип'ю твоє,
а тобі-наллю чарівного́ зілля.
І тебе долюблю за того,хто
вже більше любити не сміє".
Ніжно Вечір мене обіймає,
наливає п'янкого зілля,
щоб забути минуле змогла
і щоб знову літати зуміла...
І така красномовна тиша...
З головою пірнаю в неї;
мої очі цілує Вечір,
називає мене своєю...
Він моє випиває безсоння,
опиратись немає вже сили...
Як колись розчинялась в твоїх-
розчиняюсь в його обіймах...
Відчуваю-думок вже немає,
відлетіли,напевне,в вирій...
Зіллям Вечір мене напоїв,
щоб в його опинилась обіймах.
Зіллям Вечір мене напоїв,
щоб зреклася свого божевілля...
Чарівний вірш! 
Дякую за коментар,дуже приємно 
